Коли росіяни критикують війну в Україні, вони критикують власний політичний режим, а не співчувають українцям.

- Чим більше росіянин шендерович, тем більше він небезпечний для України.

Забудьте їх усіх назавжди.

Не шукайте там нічого.

Можна мати росіянина за родича, колегу, навіть, друга (буває), лише не приймайте від них порад щодо українсько-російських відносин.

Вони - чужі і вони - вороги.

Або стають такими, коли постає українське питання.

Усі ці гуманізаційні розмови, що з іх, що з нашого боку - елементи гибрідної війни проти українства.

На їх гибрідну війну ми маємо відповісти власною тотальною війною, яка, насамперед, має виявитись у формі повній культурній відрази до усього московського, зо всіма їх "докторами" та "девочками, что летели в первый раз".

Жодних компромісів, жодного сприйняття.

Чужі, чужі, чужі.

Саме з "обопільних речей" (православ'я, слов'янство, спільна історія і пр.) завжди відбувалося проникнення сюди московської зарази: у 17 сторіччі, у 18-му, у 19-му, у 20-му, зараз.

Кожного разу, коли ви маєте справу з #онижетожелюди, ви програєте себе і власну націю, наближаєте новий голодомор і нові Валуївські циркуляри.

Російський гуманіст закінчується там, де починається українське питання.

Коли вони критикують війну в Україні, вони критикують власний політичний режим, а не співчувають українцям.

Згодом завжди вилізе #кримнаш.

Проведіть кордон між собою та ними назавжди і ніколи до того не повертаєтесь.

На будь-яку спробу з їхнього боку закликати вас до співчуття, має бути одна відповідь:

- Геть звідси, пси.

Людина не той, хто вміє воювати, а той, хто точно знає, хто його ворог (с).

Коли виграємо війну і набудемо власної цивілізаційної певності, знову розпочнемо розрізняти росіян "гарних" та "шкидливих".

Років за 250 повернемось до цього питання.